Профілактика стресів та професійного вигорання у керівників організацій

У статті визначено напрями профілактики стресів та професійного вигорання у керівників організацій.

Проблема стресу в професійній діяльності, зокрема професійній діяльності менеджера, пов’язана з іншою проблемою — це «професійне вигорання».

У психологічній науці утвердилася думка про те, що професійне вигорання  розглядається як довготривала стресова реакція, яка виникає як наслідок хронічних професійних стресів середньої інтенсивності, які зазнає професіонал.

Синдром професійного вигорання — це найнебезпечніше захворювання представників соціальних і комунікативних професій, захворювання тих, хто працює з людьми: вчителів, соціальних працівників, психологів, менеджерів, керівників, лікарів, журналістів, політиків, пожежників, рятувальників тощо — усіх, чия діяльність неможлива без спілкування.

Більшість працівників, робота яких пов’язана зі спілкуванням з іншими людьми, працюють в емоційно напруженій атмосфері.

Така робота супроводжується великою витратою психічної енергії, призводить до психічної та фізичної втоми, емоційного виснаження. У результаті виникає неспокій, тривожність, роздратованість, гнів, знижується самооцінка. І все це на фоні соматичних проявів: прискореного серцебиття, задишки, шлунково-кишкових розладів, порушень тиску, порушень сну тощо.

Під професійним вигоранням керівників розуміється їх емоційне, розумове та фізичне виснаження через довготривале залучення до некерованої стресової ситуації в процесі емоційно насичених контактів у професійній діяльності.

Нині не існує жодного універсального пояснення причин та наслідків вигорання. Можна лише припустити, що виникнення цього синдрому є результатом наявності певних індивідуально-психологічних особливостей людини та впливу на неї факторів, пов’язаних із характером її праці.

Професійне вигорання — реакція організму та психологічної сфери людини, яка виникає внаслідок тривалого впливу стресів середньої інтенсивності, що обумовлені її професійною діяльністю; психічний стан, який характеризується виникненням відчуттів емоційної спустошеності та втоми, викликаних професійною діяльністю людини.

О. Мірошниченко у навчально-методичному посібнику «Профілактика «синдрому» [1] професійного вигорання у працюючих в екстремальних умовах» виділяє:

• психофізичні симптоми (хронічна втома, відчуття емоційного і фізичного виснаження, зниження сприйнятливості й реактивності на зміни зовнішнього середовища, загальна астенія, повне чи часткове безсоння, відчуттів, запаморочення, тремтіння та ін.);
• емоційні симптоми (байдужість, нудьга, пасивність і депресія, підвищена дратівливість на незначні, дрібні події, почуття провини, невпевненості, образи, підозри, сорому, втрата почуття гумору, негативізм в роботі й в особистому житті, песимізм);
• поведінкові (зміна робочого режиму дня, постійне виконання роботи вдома, відмова від прийняття рішень, зневіра, зниження ентузіазму стосовно роботи, байдужість до результатів, невиконання важливих, пріоритетних завдань і «застрягання» на дрібних деталях, витрата більшої частини робочого часу на погано усвідомлюване чи неусвідомлюване виконання автоматичних і елементарних дій, дистанціювання від співробітників, підвищення неадекватної критичності, відчуття некомпетентності в професійній діяльності, нестача енергії та ентузіазму, зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день цигарок);
• соціально-психологічні симптоми (часті нервові «зриви», почуття неусвідомленого занепокоєння і підвищеної тривожності, почуття гіпервідповідальності, загальна негативна установка на життєві і професійні перспективи, втрата ідеалів, надій, професійних перспектив, відчуття непотрібності, підвищене почуття відповідальності, нестача часу або енергії для соціальної активності, відчуття ізоляції);
• інтелектуальний стан фахівця, який страждає на синдром професійного вигорання, буде мати такі характеристики, як труднощі в концентрації уваги, зростання апатії, цинізм або байдужість до нововведень, формальне виконання роботи.

Наслідками професійного вигорання керівника, як правило, є:

• зниження самооцінки — «згорілі» управлінці відчувають безпорадність і апатію, які з часом можуть перейти в агресію і відчай;
• самотність, що не дозволяє встановити оптимальні контакти в системі «керівник — вчитель»;
• переважають об’єкт — об’єктні стосунки;
• емоційне виснаження.

Втома, апатія і депресія, які супроводжують емоційне вигорання, призводять до погіршення здоров’я, розладів травлення, підвищення артеріального тиску, синдрому хронічної втоми.

Першочергове завдання у збереженні стабільності організації і її людських ресурсів — профілактика й подолання негативних наслідків організаційних стресів.

Профілактика вигорання повинна охоплювати широкий спектр заходів, з одного боку тих, що пом’якшують дію організаційних стрес-факторів, а з іншого боку — тих, що дозволяють активізувати особисті ресурси персоналу, щоб ефективно долати негативні наслідки професійних і організаційних стресів.

Розробка профілактичних і реабілітаційних програм, що знижують ризик вигорання, повинна спиратися на результати аналізу стрес-факторів організаційного середовища, психодіагностику особистісних характеристик стійкого до стресу персоналу.

Впровадження цих програм — це турбота керівництва про кадровий потенціал своєї організації та її стабільності.

При виявленні професійного вигорання на ранніх стадіях існує реальна можливість запобігання його розвитку до стадії дистресу. Для цього необхідно проводити систематичну оцінку стану, оцінку потенційних здібностей фахівця, забезпечувати проведення тренінгів стресостійкості.

У профілактиці синдрому професійного вигорання важливе значення мають різні фактори, оскільки його виникнення може мати багато причин. Важливими є організація праці, підтримка колег, конструктивне розв’язання конфліктів, зміна очікувань щодо результатів своєї праці.

Запобігають його появі також адекватна оцінка власної компетентності та відсутність ігнорування відпочинку та релаксації. Звісно ж, що важливу роль у підвищенні толерантності до фрустрації й розчарувань, які призводять до вигорання можуть відігравати релігійні погляди, філософські та світоглядні тенденції. Зрештою не останню роль у профілактиці вигорання відіграють соціальне та фінансове задоволення (статус професії у суспільстві).

Cписок використаних джерел

1. Мірошниченко О. Профілактика «синдрому» професійного вигорання у працюючих в екстремальних умовах : навч.-метод. посіб. Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2013. 155с.

2. Принь І.-М. О. Професійне вигорання керівника. Збірник конференції Вінницького національного технічного університету. URL: https://conferences.vntu.edu.ua (дата зверенння: 06.05.2024).

3. Прищак М. Д. Психологія управління в організації : навчальний посібник. 2-ге вид., перероб. і доп. Вінниця, 2016. 150 с.