У чому унікальність української мови

Розглядаємо основні особливості та характеристики української мови.

Прадавнє походження. Українська мова формувалася протягом віків, трансформувалась, видозмінювалась, наповнювалася багатством слів і звучання. Племена, які населяли території нинішньої України мали власні говірки, а також переймали й адаптували мовні позначення від іноземців. У свою чергу, передавали свій мовний стиль, фонетику представникам інших етнічних культур. Прадавнє походження української мови підтверджується тим, що деякі мовні корені походять із часів трипільської культури (V – IV тис до н.е.), а сучасна українська мова містить до 65 % слів із санскриту (стародавня мова).

Навіть назви місяців в українській мові збереглися з давньослов’янських часів: січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень.

Абетка. Сучасна українська абетка (на основі кирилиці) складається з 33 букв, а вони утворюють 38 звуків. 10 букв позначають голосні звуки і 22 літери — приголосні. Буква «ь» не позначає жодного звука.

Цікаво, що з шістнадцятого по дев’ятнадцяте століття в українській мові, серед писарів та козаків, була поширена писемна система «козацький скоропис». По суті, це стиль каліграфії, який мав певні особливості: деякі літери відрізняються від кирилиці, були майже однакової висоти, практикувалося злите написання слів. Також, характерними для нього є вплетіння у текст розчерків та лігатур, завдяки чому тексти у даному стилі виглядають, як справжні витвори мистецтва.

Милозвучність мови. Українська мова — співуча та мелодійна. Фольклористи порахували понад півмільйона українських народних пісень (опубліковано десь близько 10 % з них). У фонотеці ЮНЕСКО зібрано 15,5 тис. українських народних пісень.

Діалекти. Українську діалектну мову складають три наріччя: 

• північне або поліське (західнополіський діалект, середньополіський, східнополіський); 
• південно-західне (волинський діалект, подільський, наддністрянський, надсянський, покутсько-буковинський, гуцульський, бойківський, закарпатський, лемківський і канадський — знаходяться поза Україною);
• південно-східне (наддніпрянський діалект, слобожанський, степовий).

Фемінітиви. Українській мові притаманні фемінітиви — словоформи жіночого роду. Фемінітиви мають давнє походження, а зараз активно відновлюється та розширюється їх застосування. На сьогодні фемінітиви є частиною мовного вживання практично у всіх галузях: дизайнерка, доцентка, компаньйонка, театралка, радниця, очільниця, улюблениця, добродійка, програмістка, тренерка, офіцерка, волонтерка та ін.

Дізнатися більше, як формуються фемінітиви, можна зі статті Утворення та вживання фемінітивів в українській мові.

Кличний відмінок. Українська мова має граматичну особливість — кличний відмінок (вокатив). Він підкреслює милозвучність мови та підсилює функцію звертань. Кличний відмінок властивий тільки іменникам, вони можуть мати закінчення п’яти різних літер е, ю, о, у, є.

Використовують кличний відмінок для прямого звертання до людей, тварин, предметів, для  привертання уваги, для вияву поваги.

Наприклад: друже, брате, котику, Лесю, пані Оксано, пане Максиме, Катерино Володимирівно, Юрію Петровичу і т.д.

Кличний відмінок не є унікальним явищем, але існує не у всіх мовах. Досить часто його використовують більш формально, не так активно, як в українській мові. Він притаманний: польській, чеській, сербській, болгарській, румунській, латвійській, литовській, шотландській, арабській, грузинській, корейській, чуваській мовам.

У радянські часи комуністична  влада намагалася знищити цю особливість нашої мови (коли проводили примусову уніфікацію мови з російською). І лише в 1990 році кличний відмінок було офіційно відновлено й визнано повноцінною відмінковою формою в українському правописі.

Подвійне Г. Українська мова має дві букви «Г». Один варіант звучить у словах, як щось середнє між «г» і «х». А літера Ґґ є більш чіткою, звучить «гостріше». Використовується як для слів українського походження, так і для запозичених: ґанок, ґрунт, ґніт, аґрус, ґаздиня, ґанок та ін.

Багатство синонімів. Через свій історичний розвиток, українська мова стала щедрою на синоніми. Наприклад, до слова «горизонт» можна підібрати такі слова: обрій, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, кругогляд, кругозір, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид.

І майже всі знають, яке розмаїття в українській мові має слово «бити» : вдаряти, стукати, калатати, клепати, гатити, молотити, прати, разити, бехати, тарахкати; убивати; лупцювати, парити, духопелити, шмагати, гамселити, дубасити, лупити, кулачити, місити, маніжити, періщити, пороти, потрошити, частувати, чухрати, чубити, буцати, шпарити, товкти, латати боки, всипати (давати) бобу, давати прочухана (чосу, перцю, тришия), лічити ребра, спускати шкуру; ипобивати; бомкати;(в гармати) стріляти; струмувати; вражати; трясти, трусити; б'ючкувати, статися, пульсувати, парити, шпарити, періщити, сікти, хльостати, чесати, клепати, батожити, бичувати, кропити, шмагати, шкварити, (кулаком, палицею, чимось важким) бухати, товкти, підсип, гатити, гамселити, голомшити, гріти, дубасити, духопелити, жарити, пригощати, частувати, колошпалити, лупити, лупцювати, мотлошити, піднімати руку на когось, частувати кулаками кого, всипати березової каші, годувати потиличниками.

Але, мало хто знає, що до слова «говорити» можна підібрати аж до 100 синонімів (які підкреслюють різні відтінки цього значення): мовити, казати, балакати, розмовляти, проказувати, гутарити, цвірінькати, лепетати, прорікати, гомоніти, наговорювати, лаяти (сварити), висловлювати (думку), нарікати, провіщати, балабонити, верзти (незрозуміло говорити), в'якати, варнякати, базікати, варнякати (мовити уві сні), шепотіти, гаркавити (нечітко вимовляти літеру «р»), агакати, гуморити (мовити смішне), гарчати (грубо говорити), ляпати (язиком), буркати (зрідка відгукуватись під час розмови), воркотати (тихо говорити), гурити (научати), бурчати (незадоволено говорити), кликати, голосити, повідати, розпатякувати, торохтіти (швидко говорити), тараторити (скоромовкою повторювати одне і те ж), патякати (говорити не те і не тим), бубоніти (глухо мовити), теревенити (мовити про незначне), галдіти (розмовляти голосно), славити (словом), словоблудити (обманювати інших), скоромовити (говорити скоромовкою), примовляти, переказувати, нараяти (побажати щось хороше іншим), торочити (настійно повторювати те ж саме), благословляти (словом), шкандалити (скандалити словесно, обмовляти), розпатякувати (розказувати секрети всім), підмовляти, базарити, м'ямлити (нечітко мовити), галасувати, лементувати, гундіти, гримати, бовкати (говорити навмання; говорити те, чого не слід), молОти (верзти нісенітницю), горлати, теленити (говорити про щось монотонно, набридливо), белебенети та ін.

Ми згадали лише частину особливостей української мови. Загалом, наша мова, яка розвивалася віками, дуже розмаїта, жива, варіативна і широка. А у різних стилях та галузях сформувалися свої словникові запаси та специфіка застосування.

Щоб дізнатися більше про особливості української мови та підвищити свої мовні навички, запрошуємо на навчання.

Покращувати свою українську можна з будь-якого базового рівня.

Курси української мови проходять онлайн, можна підібрати зручний індивідуальний графік та темп навчання.

Для офісних працівників та держслужбовців — спеціальний курс Ділова українська мова.

З питаннями щодо навчання звертайтесь до менеджера навчальної студії Тренд:

[відкрити контакти](067) 186-46-05 — telegram; [відкрити контакти](063) 467-34-65 — viber.