Приватний заклад Київська гімназія «Спільношкола»

Моя дитина мала конфлікти з вчителями у державній школі. Мені набридло з ними з'ясовувати стосунки. Ми вирішили спробувати приватну школу. На початку було відчуття невідомості. Приміщення, класи мають інший вигляд. Діти більш вільні, якщо прийти та подивитись зі сторони. Думала, що через це навчання може бути гіршим. Минув майже рік. Дитина вчиться, стала більш відкритою, довіряє вчителям. Може з ними поговорити, поставити питання і не соромиться сказати, якщо щось не зрозуміло або не встигає. З батьками вчителі не спілкуються і для мене це перевага ) Бо краще з'ясувати питання з однією людиною, розказати про наші запити та почути відповіді. Тому мені дуже подобаються зустрічі індивідуальні. Радію, що освіта може бути різною і ми живимо в час, де можна обрати ту школу, яка підходить нашій сім'ї. 

Дуже гарно продумана маркетингова модель продавати школу батькам. В реальності все по іншому. На дитину всім все одно. Ніхто ні за що не відповідає. Рівень знань дуже відстає від самої середньої державної школи. В усіх моментах буде винна ваша дитина. Так прийти погратись розбишакам, яких дисциплінують в державних. Пів уроку вчитель формально питає в кого як справи. 20 хв залишається на навчання. Після спільношколи дитина просто розцвіла в державній, повірила в свої сили. Чого варто подивитись на кількість учнів на фото, які перездають предмети. Тьюторів беруть без найменших скілів. Програма - не за віком, не продумана, не системна, не послідовна.

Влітку моя дитина їздила зі Спільношколою в табір. Виїзд запамʼятався, донька вперше побувала в печерах. Насправді вона вперше побувала і в таборі ) Я трохи хвилювалась, як вона там буде сама. Але вона телефонувала щовечора веселою, розповідала, як вони там відпочивають. Катаються на каяках, і на екскурсію в фортецю їздили, і фільми просто неба дивились. Повернулась більш самостійною та впевненою в собі. Побувала в цікавих місцях на території Українського Поділля. Плануємо поїхати й на Львівщину взимку разом з ними.

В цьому році мій син вступив у 1 клас. Ми приходили в школу на знайомство декілька разів. Спочатку навесні прийшли на День відкритих дверей. Там також були активності для дітей. Щоб дитина спробувала себе в ролі першокласника. Зі зворотнього зв'язку я зрозуміла, що нам не варто поспішати зі вступом. Нам порадили прийти на літню програму. Звісно ці новини мене засмутили, адже я вже собі напланувала вступ до школи. Але трохи покрутивши ці думки в голові зрозуміла, що може такий чесний фітбек і на краще моїй дитині. Від знайомих не раз чула історії, як дитина хоче гратися в школі та доводить змушувати вчитися. Вдома робити домашку або займатися з репетитором. Але це так дивно мати репетитора з першого класу... Тому я довірилась ситуації. Якщо дитина не готова до школи, то краще просто почекати. Влітку ми прийшли вдруге. Син познайомився з вчителями, почав сам говорити про своє бажання стати школярем. Ми почали навчання в групі Avocado. Сину подобається й він ходить до школи залюбки.

Мені подобається Спільношкола. Зі спілкування зі своїми родичами та друзями зрозуміла, що у кожного свій погляд на сучасну освіту. Хто старше тягнеться до зрозумілої структури, тобто класно-урочної системи. А якщо діти в школі посміхаються, то напевно "мало навчаються". Зараз світ перевантажений інформацією. Її можна швидко прочитати, дізнатися. Тому, що таке навчання, для мене залишається відкритим питанням. Але в Спільношколі моя донька почувається добре. Їй цікаво бути на уроках, вона проявляє ініціативу. І мені здається, це важливо. Закласти в дитині внутрішню мотивацію навчатися. Без примусу оцінки чи несхвального погляду вчителя.   А негатив з'являється, коли вдома є змушування до уроків. Й в школі батьки очікують те саме від вчителів. Але ж дитина звикатиме до того, що є хтось, хто штовхає її щось робити. Я б не хотіла, щоб моя донька не могла дати собі раду в дорослому житті. Тому нехай вчиться бути самостійною в школі. Дякуємо вчителям за таку підтримку в Спільношколі.