Про Матір, сепарацію та Будду

У певному сенсі тема сепарації та інтеграції проявляється у всіх наших взаємодіях. Потреба близькості у партнерстві, запит на визнання у суспільстві, потокові стани — це досвід інтеграції, що базується на контакті з мамою.

Нестача інтеграції породжує компенсаційні рухи. Крайні форми такої компенсації — прагнення «розчинитись» у партнері, невроз із приводу відсутності дружби в робочому колективі, невміння розглянути шкідливість навколорелігійних сект. Але й надто хороший зв'язок із мамою теж створює хибну проєкцію очікування такого ж безумовного прийняття на інших рівнях комунікації після материнського рівня. У моделі спіральної динаміки це цілком очевидно, після маминого «фіолетового» є такі рівні взаємодії світом. Але у вигляді окремого польового дослідження тема Матері наочно показує форматуючу силу цієї постаті. Навряд чи є культура, де архетип Великої Матері не показував би своєї сили й силу. Накладення архетипових енергій насправді базовий зв'язок дитини й матері в перші роки життя робить цей архетип надмогутнім, навіть коли дитина виростає. Але в очах матері будь-який дорослий — дитина. Усі найжорстокіші тирани колись були безпорадними немовлятами. Щоб хоч якось вийти з впливу Матері, багатьом легендарним персонажам приписували божественне походження (найчастіше з боку батька). Тільки це може зменшити тотальний зв'язок. Будда Шакьямуні міг стати просвітленим і подолати уподобання лише тому, що був позбавлений базової прихильності до мами (вона померла незабаром після народження майбутнього Просвітленого). Від мами не втечеш. Але відповзти — можна. Досвід сепарації — це досвід розрізнення, вкрай рідкісна навичка для людини. Хто вміє сепарувати від мами, вміє розрізняти себе та свої емоції, залежність та потребу, проєкції та переноси. Уся сила психологічних захистів побудована на невмінні сепаруватися. А щоб навчитися сепарації, треба вміти розрізняти маму як людину та матір як архетип. І не плутати одне з одним.

#архетипи #ВеликаМати #сепарація