Процес розвитку теорії та практики управління — 2 частина

Поступово розвиток наук про людину створює базу для змін, покликаних зменшити ступінь несумісності між формальною організацією та індивідом.

Управління в тій формі, в якій ми його сьогодні уявляємо, є результатом тривалого процесу, розпочатого в той момент, коли людина відчула в собі бажання співпраці з іншими людьми.

Теорія людських відносин.

Теорія людських відносин народжується з необхідності обмежити надмірність, до якої призвела дегуманізація праці.

Індивідуальними відносинами в організації займалися М. П. Фоллет, який був першим; Елтон Майо, який проводив свої експерименти у Хоторні з 1927 по 1932 рр., та першим «поставив шах» принципам класичної теорії.

Виходячи зі свого досвіду, Майо спромігся сформулювати такі принципи:                        

• Індивід без групи не є базовою одиницею. На рівні виробництва мають розглядатися більшою мірою групові норми, ніж грошові стимули. Чим більше об'єднується група, тим більшою буде її продуктивність.
• Існують неформальні групи (на противагу формальній організації), які визначають правила поведінки.
• Базова теорія управління була не в змозі дати зрозуміти службовцям принципи формальної організації, не усвідомлюючи обмеження останньої. Те саме стосується і робітників.

З появою теорії людських відносин інженер поступився місцем психологу та соціологу, і з'явилася зацікавленість у таких нових аспектах, як мотивація, лідерство, комунікація або динаміка груп.

Починаючи з 1940 р. протягом десятиріччя ця теорія домінувала на терені теорії управління.

Проте, хоча й з деякими застереженнями, саме теорія людських відносин уперше розглянула той підхід, який сьогодні є визначальним у теорії управління як соціальній прикладній науці.

Біхевіористські теорії людської поведінки.

Біхевіористські теорії людської поведінки означали волю до синтезу, починаючи з критики теорії людських відносин, з принципами формальної організації, хоча біхевіористи їх докорінно переформулювали.

Їхній найважливіший внесок зроблено в дослідженнях мотивації.

Дуглас Мак Грегор (1906-1964) був найвпливовішим теоретиком, який висловив на основі теорії мотивації Маслова комплекс припущень щодо людської поведінки і назвав його теорією Y:

• Особи не є пасивними від природи, не мають вони і природної опірності змінам, хоча можуть хитнутися до цього в результаті життєвого досвіду.
• Обов'язком управлінця є організувати умови для розвитку здатності кожної особистості, брати відповідальність на себе, направляючи зусилля на цілі управління.

Модель Мака Грегора не передбачає, проте, управління без лідерства або без контролю.

Вона наближається до Моделі контролю над цілями.

В останні роки з'явилося багато організацій, які для підвищення ефективності прийняли теорію участі, корені якої лежать у теорії Y, переформульованій В. Ончі.

1. Управління — це відповідальність усіх.
2. Ніхто не знає краще того, що відбувається на певній ділянці, ніж той, хто нею займається.
3. Наслідком є те, що нижчий щабель управління може успішніше висувати ініціативи.
4. Вимога певної освіти для участі.
5. Нова система інформації, яка в змозі зібрати ініціативи знизу догори.
6. Дотримання плану керівництвом з тим, щоб бути в змозі приймати рішення.

«Гуртки якості» являють собою найсучасніше вираження такого планування, значний досвід якого вже існує не тільки в Японії, у місці виникнення, але й у Європі.

Коли з'являються зазначені вище умови, можна створювати «гуртки якості», у кількості від п'яти до десяти осіб, які під керівництвом ними самими вибраного лідера будуть періодично збиратися, щоб вчитися управляти своєю роботою, оцінювати та модифікувати її, крім того, щоб її виконувати, а також набуватимуть здатності пропонувати ці модифікації.

Тут, як показав досвід, досягається значне підвищення не тільки продуктивності або вкладення в терміни, а й вирішення такого питання як боротьба з невиходом на роботу, що так тісно пов'язане з мотивацією службовців і так сильно позначається на загальній ефективності системи.

Праці Аргіріса, а також Герберта, А. Сімона, В. Г. Скотта, Фредеріка Герцберга є значним внеском у теорію управління в таких важливих галузях як :

• теорія особистості;
• міжособистісна та групова динаміка;
• організаційна поведінка.

Згодом ці тези про поведінку дадуть початок теоріям організаційного розвитку, які в 70-х роках поширюються в США, хоча застосування їх здійснювалося зі складностями внаслідок описовості теорій.

Воррен Бонніс, Едгар Шейн та Вільям Реддін — це представники теорії організаційного розвитку, яку деякі автори кваліфікували як перехідний етап між біхевіоризмом та теорією систем.

Галина Зіміна,

Засновник та керівник консалтингового центру ШАУЗ,

Системний консультант, бізнес-тренер, коуч перших осіб компаній,

Аудитор міжнародної кваліфікації (ІSO 9001).