Від маленької компанії до великої: внутрішній піар

Компанія сама нікуди не рухається. Вона живе, росте і процвітає, коли всі члени команди хочуть цього. Аби компанія могла рухатись у правильному напрямку, потрібна ініціативність і енергійність колективу. Яким чином ми можемо цьому сприяти?

По-перше, постійно нагадуємо, куди ми йдемо. Якщо людині не вказувати напрямок, вона буде відхилятися. Промовляючи в голос цілі, ми підтримуємо заданий і єдино правильний курс.

У BogushTime рекомендаційні засідання і зібрання з персоналом проводяться раз на тиждень та завжди починається з оголошенням, хто ми такі, яка ми компанія, куди ми йдемо, яка наша ціль, які наші принципи, яким чином ми збираємося цього досягати. Це наш корпоративний ритуал.

По-друге, команді треба бачити, що ми йдемо і наближаємося. Для цього їм треба живитися успіхом. І тому дуже важливо, щоб працівники всередині чули про досягнення компанії.

У нашій Студії управління часом, наприклад, є правило, що працівники відділу продажу на відкритому тренінгу зобов’язані підійти до трьох студентів на другий день і запитати, чим корисний був для них цей тренінг. Навіщо це потрібно? Тому що, коли люди на підйомі, вони в захваті, кайфують, щасливі, виливають радість на моїх працелюбів. І команда бачить сенс своєї діяльності. Їм легше доносити до наступних клієнтів переваги наших тренінгів – тут вже починається піар. Але попервах мій колектив виявляв супротив. Вони казали: «Нащо нам це треба?». А потім побачили і почали бігати до мене і казати: «А ви знаєте, там таке сказали!».

Що таке корпоративна уніформа? У нас є брендові футболки. Коли влітку мої працівники самі з власної ініціативи в день відкритого тренінгу одягнули футболки і зустрічали клієнтів у корпоративних футболках, студенти (учасники тренінгу) захоплювались міццю нашої компанії. Це теж корпоративне життя. Чи коли наш водій приїздить в офіс і каже, що від BogushTime, його одразу впізнають та приймають. Подібна комунікація підвищує мотивацію людей і вони починають вірити в те, що вони великі. Всі великі компанії були колись маленькими, але якщо ми хочемо бути великими, треба себе вести як великі компанії. Це теж внутрішній піар.

Ми вирішили, що будемо займатися меценатством. Я просто оголосила свою ідею і нічого більше не сказала. Команда сходила на показ дизайнерки в стилі етно-романтичного гламуру Каті Пшеченко і всі були в захваті, побачили наш брендовий продукт Bogushbook на подіумі. Тижня за два частина моїх працівників поїхала в дитячий будинок. Причому це рішення вони прийняли самостійно, я їм нічого не пропонувала. І Каті вони допомагають відчайдушно, знаючи, що це меценатство і вона нам не платить за це гроші, ми нічого з неї не маємо.

Я прихильник командного духу, а він формується, коли є об’єднана справа. Але кожна команда не повинна об’єднуватись тільки робочим гаслом, адже є інші шляхи – наприклад, корпоративні заходи. Вони завжди доречні, якщо їх ідея проведення доречна. А тепер подивимось, що зараз компанії корпоративні заходи, так би мовити, зажали. Чому? Тому що більшість працівників трактують корпоративний захід як можливість напитись на «шару» – за рахунок компанії. П’янки ніякого престижу компанії не принесуть, а навпаки знесуть імідж компанії на дно. На YouTube завантажили стільки фото і відеозаписів з корпоративів на тему, як працівники вступили в інтимний зв'язок, як вони бігали голі і п’яні, як вони невідомо-де валяються. І очевидно, що компанії до корпоративних івентів ставляться дуже насторожено. Сумніваюсь, що існують в Україні фірми, яким потрібно псувати свій імідж.

Я, як засновник і власник Студії управління часом, дуже добре розумію політику компаній щодо корпоративів, бо сама проти заходів, які зав’язані на алкоголі, але я не заперечую проти корпоративних заходів з іншими ідеями.

Коли нашій компанії виповнився рік, ми влаштували у себе свято з навчальними цілями. Ми провели навчання шляхом декупажу – створення аплікацій з допомогою серветок. І кожен з команди на заході зробив свічку, рамочку для фотографії, горщечки. Це було світле свято, де ми бігали, веселились. Колеги були у захваті, бо отримали користь і вийшли зі свята іншими. Вони хочуть ще розвивальних заходів, а я у свою чергу готова вкладати. Наступного разу хочу запропонувати команді поїхати разом в спа-готель чи провести семінар стиліста.

Яку користь отримують мої працівники від того, що вип’ють дві літри горілки? Тільки шкоду. Я не хочу, щоб моя компанія позиціонувалась на ринку як носій шкоди. Та якось не зовсім етично приносити людям шкоду – це аморально.

Запам’ятався мені корпоративний захід банку «Аваль». Вони проводили Віденський бал. Команда готувалась до балу півроку: навчалась танцям, а на сам бал дотрималась дрес-коду. Це приклад, який мають брати успішні компанії, адже такі вкладення не будуть марними. В команді розвивати естетику і стандарти – це почесна місія кожного роботодавця, зокрема моя.

А якщо б працівники банку просто напились, натанцювались, наїлись, то хіба люди від того стали краще відноситись до фінансових структур? Їхні стосунки переросли у гостро споживацькі. Їм би постійно було б всього замало: «А де наша червона ікра? А де наші рябчики?». Люди, які споживче ставляться до компанії, ніколи її не любитимуть, а відтак питання як корпоративність не існуватиме.

Тому, шановні власники компаній, топ-менеджери, піарники, стимулюйте ваш колектив, хваліть його, рекламуйте серед клієнтів у присутності працівників, пишіть добрі слова у листуванні, знаходьте те, що команда зробила доброго, і витрачайте гроші на корпоративні заходи, які навчають колектив, розвивають і зміцнюють.