Чи може керівник наказати/запропонувати працівнику написати заяву про звільнення

Останнім часом маємо можливість спостерігати,як Президент України,перебуваючи у робочих поїздках в регіонах скажімо, звільняє різних посадових осіб чи пропонує комусь з них продавати своє майно в рахунок погашення боргів очолюваних ними підприємств.

Ці ситуації цікаві з точки зору трудового законодавства й оподаткування. Тож візьмемо одну таку за основу й з’ясуємо, чи може керівник «звичайного» підприємства наказувати/пропонувати своїм працівникам писати заяви про звільнення і яка це буде підстава для припинення трудового договору з точки зору КЗпП.

Ситуація

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.09.2018 р. № 627 тимчасово, до призначення в установленому порядку голови ДФСУ, виконання обов’язків голови зазначеної служби було покладено на начальника Одеської митниці.

У липні 2019 р. Президент України запропонував в. о. голови ДФСУ написати заяву про звільнення, що останній і зробив того ж дня, зазначивши в заяві, текст якої розмістив у соціальній мережі Фейсбук, таке: «Прошу звільнити мене від виконання обов’язків голови ДФСУ».

Розпорядженням КМУ від 17.07.2019 р. № 541-р було визнано таким, що втратило чинність, розпорядження КМУ від 05.09.2018 р. № 627.

Ситуація на кшталт того, якби керівник насварив головного бухгалтера за невиконання його розпорядження і запропонував написати заяву про звільнення. Головбух пише в заяві: «Прошу звільнити із займаної посади». На підставі поданої заяви відділ кадрів видає не наказ із формулюванням «звільнити з посади на підставі (вказується пункт і стаття КЗпП)», а наказ такого змісту: «Скасувати з (дата) наказ про прий­няття на посаду головного бухгалтера від (дата) № __».

Звичайно, призначення на посади та звільнення з посад на державній службі має свої нюанси. Але нас в цьому випадку зацікавила публічна вказівка/пропозиція/наказ написати заяву про звільнення. Тож далі — про особливості звільнення на державній службі та на комерційному підприємстві. 

Звільнення на державній службі

Наскільки правомірною була вимога щодо припинення трудового договору з в. о. голови ДФСУ? Чи містить чинне законодавство про працю таку підставу/норму для звільнення, як «пропозиція написати працівнику заяву про звільнення»?

Оскільки в ситуації, що розглядається, все ж таки йдеться не про звичайного працівника, а про державного службовця, необхідно з’ясувати, чи можна звільнити держслужбовця з підстав, передбачених КЗпП, чи звільнення держслужбовця можливе тільки за нормами Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 р. № 889-VIII (далі — Закон № 889).

Відповідно до частини другої ст. 5 Закону № 889 відносини, що виникають у зв’язку зі вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, передусім регулює Закон № 889, якщо цей же Закон не відсилає до інших нормативних актів.

Отже, державний службовець може бути звільнений із займаної посади на підставі положень КЗпП, лише якщо Законом № 889 не врегульовано такі підстави. Розглянемо підстави припинення трудових відносин з державним службовцем, які містить Закон № 889.

Підстави припинення державної служби визначені в розділі ІХ Закону № 889, який частково дублює відповідні норми КЗпП. Перелік всіх підстав для припинення державної служби наведено в ст. 83 Закону № 889. Так, державна служба припиняється:

• у разі втрати права на державну службу або його обмеження;
• у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби;
• за ініціативою державного службовця або за угодою сторін;
• за ініціативою суб’єкта призначення;
• у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін;
• у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв’язку із зміною її істотних умов;
• у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом;
• у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади».

У ході нашого дослідження необхідно звернути увагу на припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін, що регулюється ст. 86 Закону № 889, та припинення державної служби за ініціативою суб’єкта призначення, що регулюється ст. 87 цього ж Закону.

У ст. 86 Закону № 889 зазначено, що державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб’єкта призначення в письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення. Також звільнитись до закінчення двотижневого строку можливо в інший строк за взаємною домовленістю із суб’єктом призначення. Також закріплено обов’язок суб’єкта призначення звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

З аналізу норм ст. 86 Закону № 889 можна дійти висновку, що вона відповідає ст. 38 КЗпП (розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника), ст. 39 КЗпП (розірвання строкового трудового договору з ініціативи працівника) та п. 1 ст. 36 КЗпП (припинення трудового договору за угодою сторін).

Однак у Законі № 889 норма щодо припинення державної служби, а фактично трудових відносин, за ініціативою державного службовця або за угодою сторін викладена більш узагальнено й містить відсилання до положень КЗпП у частині третій ст. 86 Закону № 889, де суб’єкт призначення зобов’язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

Отже, за відсутності в Законі № 889 підстави для припинення державної служби та за наявності відповідної норми у КЗпП у разі звільнення державного службовця керуємося законодавством про працю. 

Звільнення «за угодою сторін»

Але якою за своєю суттю є пропозиція керівника (роботодавця) «написати заяву про звільнення»? Таку пропозицію цілком можливо трактувати як оферту припинити трудовий договір працівнику за угодою обох сторін, відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП. У разі домовленості між працівником і керівником про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Так, Верховний Суд України судової палати у цивільних справах у постанові від 26.10.2016 р. у справі № 6-1269цс16 тлумачить застосування звільнення за угодою сторін таким чином: розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП (угода сторін), суди повинні з’ясувати: чи справді існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.

Потреба в застосуванні п. 1 ст. 36 КЗпП з’являється насамперед у сторін строкового трудового договору для його дострокового припинення. Працівник також має право розірвати строковий трудовий договір лише за наявності причин, передбачених у ст. 39 КЗпП. Коли в кожної зі сторін немає права на дострокове розірвання строкового трудового договору, вони можуть домовитися про його припинення за п. 1 ст. 36 КЗпП.

Закон не перешкоджає тому, щоб за угодою сторін припинялися й трудові договори, укладені на невизначений строк. Однак практична потреба в цьому незначна1. Працівник має право в будь-який час розірвати трудовий договір, попередивши про це роботодавця за два тижні. Якщо він просить про звільнення до закінчення зазначеного двотижневого строку, роботодавець може погодитися на це. Але в такому разі звільнення здійснюється з ініціативи працівника, а не за угодою сторін — цього ж висновку дійшов і Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 р. № 9.

Викладене обумовило вкрай обмежене застосування п. 1 ст. 36 КЗпП як підстави припинення трудового договору. Але передусім — це домовленість після спільного волевиявлення працівника та роботодавця.

Тож, повертаючись до описаної вище ситуації, пропозиція керівника до працівника звільнитись і прийняття такої пропозиції останнім і є спільною домовленістю сторін про припинення трудових відносин, навіть якщо це може з точки зору стороннього спостерігача виглядати грубо.

Наголошуємо, що ініціювати звільнення може як працівник, так і роботодавець. У разі ініціативи роботодавця необхідна умова — це згода працівника, тобто роботодавець має право реалізувати рішення про звільнення, лише коли отримає згоду працівника.

Якщо ж ініціатива належить працівнику, його заява має містити прохання про звільнення за угодою сторін і бажану дату звільнення. Загалом дату звільнення він може визначити самостійно, урахувавши час, який знадобиться, щоб отримати резолюцію керівника, підготувати та підписати наказ, нарахувати належні в разі звільнення кошти.

Працівник, який попередньо домовився з керівником про звільнення за угодою сторін, може подати заяву навіть у день звільнення. Зверніть увагу, що п. 1 ст. 36 КЗпП не містить вимог до строків звернення, на відміну від ст. 38 КЗпП, за якою працівник має попередити про намір розірвати трудовий договір за власним бажанням не пізніше як за два тижні, за визначеним винятком.

Таким чином, можна звільнитися в день подання заяви, оскільки п. 1 ст. 36 КЗпП не містить і жодних вимог щодо порядку звільнення за угодою сторін, а лише вимагає досягти домовленості між сторонами. Роботодавець має право звільнити працівника у день подання заяви, звісно, якщо про це просить останній і якщо це влаштовує самого роботодавця. Анулювання такої домовленості може мати місце лише в разі взаємної згоди щодо цього роботодавця та працівника.

Роботодавець має право відмовити у звіль­ненні за угодою сторін. Він фіксує згоду чи відмову звільнити за угодою сторін у резолюції, яка проставляється безпосередньо на заяві. Про відмову роботодавця щодо звільнення повідомляють працівника, і якщо той не передумав звільнятися, має право подати заяву про звільнення за власним бажанням за ст. 38 КЗпП. 

Повертаючись до ситуації…

Якщо ж повернутися до звільнення в. о. голови ДФСУ, то зазначимо, що окрім положень Закону № 889, КЗпП, необхідно ще враховувати спеціальний нормативний акт — Положення про Державну фіскальну службу України, затверджене постановою КМУ від 21.05.2014 р. № 236 (далі — Положення № 236). У п. 10 Положення № 236 вказано, що ДФС очолює голова, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій міністра фінансів. Як бачимо, в переліку немає посади Президента, який би надсилав пропозиції щодо звільнення за угодою сторін чи в іншому порядку. Але нас цікавила насамперед ситуація, чи лежить у правовому полі вимога керівника комерційного підприємства до працівника «написати заяву про звільнення». Як з’ясувалося, це не що інше як пропозиція звільнитися за угодою сторін.

Джерело : Журнал "Заробітна плата"