Прокрастинація: відкладання на завтра того, що завтра відкладеться на післязавтра

Прокрастинація. Хай би її хрущі з’їли. Скільки в тому слові розхлюпаних планів, розчавлених дедлайнів, невизрілих рішень, надрібно перетертих самозвинувачень...

Прокрастинація - підступна.

Часом вона маскується під «та то я втомився (-лася), зараз трохи відпочину і займуся тим, що треба». Ха! Коли людина відпочиває, було задумано, що вона відновлює сили, наповнюєтеся енергією і все таке, а от коли людина прокрастинує - вся «сила» витікає через дірку почуття провини/ тривоги / роздратування і т.п. 

Часом прокрастинація маскується під лінь, але ж і тут є але: лінива людина не дуже переймається, що справа не робиться, а прокрастинатор і хотів«сісти і зробити, чи нарешті прийняти рішення» і вірить, що «ось-ось і почну», а НІТ - відкладає і мордується, і гризеться. Буває, прокрастинація маскується під перфекціонізм, разом з тим далеко не кожен прокрастинатор – перфекціоніст. Часом прокрастинація підкидує думку-пастку«та ні, то ти зовсім не прокрастинуєш, ти просто…змінюєш пріоритети»;)

Зазвичай, щоб долати прокрастинацію люди або озброююся інструментальними засобами, на кшталт - задачі строго по СМАРТу, тайменеджмент по Трейсі чи Ейзенхауеру, планувальники, додатки нагадувальні, структуруючі, обмежуючі і т.п., або ж ретельно колупаються в собі (самі чи з поміччю спеціально навчених людей), досліджують пастки своїх тригерів (чому, власне, прокрастинують? –бо страшно/бо дуже гучний внутрішній критик/бо не знати з чого почати/бо неприємна задача/бо не чуються в силі, бо тривожно помилитися/бо що, а якщо…/бо…/ бо..)  і, знайшовши саме свою ахіллесову п’яту, формують собі помічні засоби. Який варіант кращий? Кожному свій: всі дороги ведуть до Риму і…всіма, часом, можна проїхати мимо (бо ж, навряд чи, вдасться, раз і назавжди перемогти прокрастинацію у всіх її проявах, найцілеспрямованіші і найдисциплінованіші люди зізнаються, що часом картають себе за те, що не фокусуються на головному, за те, що відкладають важливі рішення тощо,   радше йдеться, про те, щоб регулювати тривалість та інтенсивність прокрастинування, знизити критичність його впливу на якість життя)

5 принципів, випробуваних на собі, які допомагають давати раду, коли мозок сутужно скрегоче на рельсах прокрастинації:

1. Бездоганне - ворог доброго, бо краще  «добре» ВЖЕ, аніж коли-небудь бездоганно.

2. Не можеш перемогти прокрастинацію - очоль її і не гризи (!) себе:ок, зараз натхненно прокрастинуватиму(особливо помічне зайнятися чимось смішним або фізично-активним)20 хв і - до справи. 

3. Розвиток відбувається в тих умовах, які є, бо чекати ідеальних умов - манівець до деградації.

4. Убгай собі в голову: тільки ти обираєш в який бік розвернути дужку смайлу  :(:  і діяти чи не діяти. Тільки ти обираєш,  в який «трамвай» своїх думок сідати і чи їздити колами, чи таки «вийти/ пересісти» в потрібний і помічніший мисленнєвий «трамвай»

5. Виокрем 3-5 дій щодо відкладеної справи, які відповідають принципам: ПРОСТО, ШВИДКО, І КАЙФОВО, тобто дії які ти можеш зробити вже, зробити просто, і які є цікавими чи в радість.  Ті прості, швидкі і в кайф дії стануть добрим входом до справи.

Зауважу, що, поза всім, прокрастинація, не завжди є суцільним ганебним злом, радше то континуум, де з одного боку: «ех, ну чого ж то було не зробити відразу», а з іншого - «дякувати небесам, я того не робив (-ла)»; ) Тут, як і у всьому: норма в дозі. Головне: хай прокрастинація не паралізує дійсно важливі нам справи!