Як заохотити дітей і підлітків до співпраці без погроз і покарань

Співпраця – це вміння коректувати свою волю і бажання, підкорення волі і бажанням – це вже покірність.

• Анно, тема нашої розмови – співпраця з дітьми. Чому з дітьми так важливо співпрацювати? А як же підхід беззаперечного батьківського авторитету?
• Слід спочатку розібратися з правильним розумінням термінів. Співпраця – це вміння коректувати свою волю і бажання, підкорення волі і бажанням – це вже покірність. Покірні діти просто виконують розпорядження, вони не думають, не відчувають, не беруть активну участь в процесі спілкування. А от діти, схильні до співпраці, беруть участь у будь-якій взаємодії всім своїм єством!

Щодо авторитету батьків. Діти потребують від батьків багато любові, чуйності і розуміння. Але, окрім того, ще багато правил, вимог і дисципліни. Саме такими є авторитетні батьки.

• Чим відрізняються нові підходи до виховання дітей від старих?
• Старі ґрунтуються на страху покарання, злості, стусанах. Вони ламають силу волі дитини. Те, що останні 1000 років у центрі виховання були саме фізичні покарання та страх, дозволяло отримати послух від дітей, але дуже часто робило їх безвольними і невпевненими в собі особами, з низькою самооцінкою…

На зміну старим правилам сьогодні приходять нові, які в основі мають глибинне розуміння дитини, прийняття того, що дитячий опір – це нормально, бо він вчить чадо відстоювати себе, виробляти силу волі і співпрацювати з батьками, а не нав’язує бездумну покору.

• Навіть обираючи нові підходи до виховання, деякі батьки все одно змушені боротися з поганою поведінкою дитини. Про ще це свідчить?
• Зазвичай погана поведінка – це не що інше, як привернення уваги всіма можливими способами. Увага батьків – це найменший прояв небайдужості батьків до дитини. Це свідчення любові, яка просто необхідна дітям для пізнання світу, відчуття, що «Я – Є», і бажання заявити про себе: «Подивіться, мамо/тату, я поруч, я маю свої емоційні потреби, свої відчуття і бажання. Я живу тут, разом з вами!».

Але як часто заклопотані батьки, які приходять додому з роботи чи просто «вічно зайняті» своїми «дорослими» справами, не мають ні сил, ні бажання, ні натхнення ще чути, розмовляти чи бавитись зі своїми же дітьми! «Відійди, бачиш я зайнята/зайнятий! Потім, не заважай, йди собі бався, пізніше…».  Дитина не розуміє слова пізніше. Це коли? Завтра чи ніколи?

Тому все дуже просто – якщо ми не навчимось давати увагу дітям профілактично, то її вимагатимуть всіма можливими і доступними для дітей способами. Чи то криком, чи то плачем, чи то побитим коліном, чи брудним одягом, чи то бійкою з братом/сестрою, чи то розбитою тарілкою…

Вони не можуть жити в середовищі, де на них не звертають увагу! 

Виділяйте і плануйте час на дітей, час для активного слухання їхніх «цікавих і важливих» історій, активних ігор в дворі чи спільного навчання чомусь новому! Це рецепт, як уникнути, попередити, нейтралізувати або принаймні полегшити перебіг усіх вищеописаних ситуацій.

• Як би ви радили батькам реагувати на непослух?
• Якщо батьки приділяють багато уваги саме негативній поведінці, то діти продовжують вести себе негативно. Якщо ж закцентувати увагу на позитивних діях, вчинках,  то, звісно, дитина частіше поводитиметься відповідно.

• А яку обрати тактику під час спілкування з дітьми: командувати, вимагати, просити, пояснювати?..
• Насамперед просіть, а не вимагайте. Коротко, позитивно, прямо, без риторичних запитань. Наприклад: «Зроби, будь ласка», «Зробімо те і те (підготуймо кімнату до приходу гостей і т. ін.), «Пропоную виглядати як слід! Застібнеш сорочку?», «Підготуймося до сну – почисти, будь ласка, зуби».

• Якщо ж дитина протидіє, якими прийомами можна подолати її опір?
• Для різних типів дітей я б виділила такі чотири прийоми подолання опору, які допоможуть зберегти і розвинути їхню силу волі:

1. Для активних дітей, лідерів, які хочуть перемагати і бути головними, слід заздалегідь готувати план, структуру дій.
2. Сенсетивних (чутливих) дітей насамперед треба вислухати і зрозуміти їхні почуття.
3. Для реактивних дітей підійде метод «Відволікати і направляти в правильне русло». Адже це діти, які надзвичайно швидко перемикають увагу з одного виду діяльності на інший.
4. Сприйнятливим дітям, які, навпаки, є дуже повільні і довго перемикають фокус уваги, треба забезпечити щотижневі і щоденні ритуали, створити чіткий ритм і режим дня.

• А як змотивувати дитину до співпраці?
• Щоб змотивувати дитину до тої чи іншої дії – заохочуйте, в жодному разі не карайте! Треба поспостерігати, до чого саме прагне чадо, чого потребує – і використовувати це як заохочення.

Також можна дозволяти те, що ви зазвичай забороняєте, як винагороду за послушність.

Запам’ятайте: на чому робите акцент – те й отримуєте. Караючи – підтримуєте погану поведінку, не даєте можливості дитині проявитися і висловитись. А на що звертаєте увагу – навпаки набирає силу.

Замість того, щоб вишукувати помилки дитини, фокусуватися на них, старайтесь «ловити» малечу на моментах, коли вона робить щось хороше. 

Для дітей від 4 до 9 років можна скласти карту домашніх обов’язків і добрих справ. Перед сном переглядайте список, а навпроти виконаних завдань ставте зірочку чи сердечко.

Список хороших справ допомагає батькам робити акцент на схваленні, коли дитина робить щось добре. Більшість батьків навіть не помічає, як часто вони висловлюються з приводу поганих вчинків дітей! Задумавшись над цим, ви зрозумієте, чому малеча вас не слухає. Поки ми будемо без упину осипати дитину негативними зауваженнями, нічого очікувати від них співпраці.

• Як, згідно з новими методами виховання, можна утвердити авторитетну батьківську владу?
• Командами, не вимогами. Віддати наказ – означає прямо сказати дитині, чого ви від неї хочете. Команда має прозвучати твердо, але спокійно. Наприклад: «Я хочу, щоб ти прибрав свою одежу в шафу» або «Я хочу, щоб ти припинив розмови і йшов спати».

Після використання командного тону ви маєте твердо стояти на своєму (без емоцій, пояснень, обґрунтувань, аргументів, звинувачень і погроз).

Утверджуючи свою владу, ви показуєте, хто головний. Але багато батьків віддають накази, не пройшовши попередні три кроки: прохання, розуміння, заохочення. Тоді такий підхід не діє!

Коли дитина таки вийшла з-під батьківського контролю та продовжує чинити опір навіть після того, як ви їй наказовим тоном дали команду, слід призначити своєрідну перерву – тайм-аут.

Ціль тайм-аутів полягає не в тому, щоб погрожувати дитині або покарати її. Це спосіб допомогти малечі відчути, що вона під контролем батьків. Дитина потребує перевірити на міцність межі дозволеного, попручатися, щоб прийти до внутрішньої згоди. Тайм-аути не ламають волю дитини, а навпаки, підсилюють її та пробуджують бажання співпрацювати. 

Під час такої перерви чадо проходить через три рівні відчуттів:

1. Гнів і невдоволення;

2. Через деякий час починає відчувати сум і образу;

3. А трохи пізніше – страх і вразливість.

Вся ця емоційна драма розгортається і завершується протягом кількох хвилин.

А починаючи з 9 років, можна практикувати «три попередження». Якщо дитина не реагує на команду, кажіть: «Перше попередження». Це означає, що якщо дитина візьме себе в руки і співпрацюватиме, тайм-аут не знадобиться. Якщо через декілька хвилин, дитина все ще відмовляється співпрацювати: «Друге попередження». Це їй дасть зрозуміти, що є ще один шанс на співпрацю. Після третього попередження дитина отримує свій тайм-аут.

Зверніть увагу: якщо ваша дитина потребує багато тайм-аутів, це не означає, що з дитиною щось не так і ви неправильно її виховуєте! Бо насправді не буває зіпсованих дітей – бувають діти, що вийшли з-під контролю.

• Тож від покарання і криків слід відмовлятися?
• Використовуючи крик, ви даєте сигнал для спілкування: «Ти мене не чуєш». Унаслідок цього дитина насправді «вимикається» і перестає слухати.

Крик приховує погрозу: «Тобі краще послухатись, а ні, то я!..». Така погроза означає, що ви вимагаєте слухняності. Не вимагайте – віддавайте команду.

Коли ви побачите, що дитина почала співпрацювати (тобто виконує вашу волю і ваше бажання), спостерігайте за нею декілька хвилин або залиште саму. Потім поверніться і «подякуйте» лояльною поведінкою, продемонструйте, що ви анітрохи не ображаєтесь за те, що вам довелось так жорстко з дитиною поговорити. Хоча вона спричинила вам незручності, але має знати, що зрештою, коли команда виконана, довіра старших збережена, а ви до дитини приязні. В той же вечір скажіть: «Я розумію, що ти був втомлений, і дуже дякую тобі за співпрацю».

Якщо ви не тримаєте зла на дитину, вона не тримає зла на вас. 

• Чи дозволено дітям проявляти своє невдоволення діями, словами, вчинками батьків?
• Так, вони можуть і мають право бути невдоволеними діями чи словами батьків. Мають право проявляти негативні емоції – це нормально. Навіть висловлювати, демонструвати свою незгоду. Але діти все ж повинні пам’ятати, що тато і мама – головні!

• Батьки вчать дітей просити вибачення за помилки чи погану поведінку, це вважається нормою у вихованні. А як щодо самих батьків: коли їм варто казати «вибач» до дітей?
• Насправді дітям не потрібні бездоганні батьки. Їм потрібні батьки, які роблять все, що можуть, і беруть на себе відповідальність за власні помилки. «Пробач, що я накричала на тебе. І взагалі крик – не спосіб спілкування. Це моя помилка», – таких слів не треба соромитися. 

• Як же переконати насамперед себе, а потім і самих дітей, що робити помилки – це природно?
• Робити помилки природно найперше тому, що люди недосконалі. Головне – намагатись не повторювати тих самих помилок по декілька раз. Їх треба аналізувати, робити висновки і пробачати самим собі. А потім навчити цього своїх дітей.

• Як бачимо, співпраця корисна для обох сторін: як для батьків, так і для дітей. 
• Так, діти насправді люблять і хочуть співпрацювати, але для того, щоб розвивалась їхня сила волі, щоб росла їхня самооцінка, щоб дитина повноцінно розвивалась психічно, вона має потребу чинити опір батькам. І це очікувано, що діти перевіряють нас на межі дозволеного! Цим вони тренують і себе, і батьків.

Нам же, дорослим, просто треба час від часу відновлювати контроль та підкреслювати батьківський авторитет.

Але пам’ятайте: хоч тато і мама головні, але саме співпраця допоможе глибше та якісніше розуміти дітей.

Анна Замостна – тренер Школи розвитку SPE, експерт зі сімейних взаємин і тайм-менеджменту для жінок, любляча дружина і тричі мама. Фахівець із виховання успішних, щасливих і здорових дітей. 

Розмовляла Соломія Чир