Про притягнення до матеріальної відповідальності посадової особи підприємства за неотриманий прибуток

Оскільки законодавством не передбачено, що матеріальна відповідальність посадових осіб за не одержаний підприємством прибуток може становити понад середній місячний заробіток, є підстави вважати,що такі особи мають нести матеріальну відповідальність!

Загальні підстави й умови матеріальної відповідальності працівників установлено ст. 130 Кодексу законів про працю України (КЗпП). Цією нормою передбачено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за пряму дійсну шкоду, заподіяну роботодавцеві винними протиправними діями (бездіяльністю), незалежно від притягнення до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. Матеріальна відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не має перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, крім випадків, передбачених законодавством.

Пленум Верховного Суду України в п. 4 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29.12.1992 № 14 (Постанова № 14)роз’яснює, що під прямою дійсною шкодою слід розуміти, зокрема, утрату, погіршення або зниження цінності майна, потребу для підприємства, установи, організації провести витрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто спричинені порушення працівником трудових обов’язків, грошові виплати.

До прямої дійсної шкоди належать:

• недостача матеріальних цінностей, виявлена у матеріально відповідальної особи чи в іншого працівника, якому матеріальні цінності передані у зв’язку з виконанням ним трудових обов’язків. Про недостачу йдеться в усіх випадках, коли працівник, у якого матеріальні цінності перебувають у віданні, зобов’язаний подати роботодавцеві звіт про їх наявність і під час подання такого звіту (інвентаризації) виявиться їх менша кількість. При цьому причина зменшення кількості матеріальних цінностей значення не має— чи вони були розтрачені таким працівником, чи загублені, чи вкрадені, чи з інших причин працівник не забезпечив їх збереження;
• втратаматеріальних цінностей.Про втрату йдеться зазвичай тоді, коли матеріальні цінності були передані працівникові в тимчасове володіння у зв’язку з виконанням ним трудових обов’язків, але з його вини були загублені, викрадені чи в інший спосіб вийшли з-під його володіння. Наприклад, експедитор супроводжував матеріальні цінності в дорозі. Унаслідок ненадійного закріплення їх на транспортному засобі частину матеріальних цінностей було загублено. Або інший приклад: наприклад: працівникові для службового користування було видано мобільний телефон, який унаслідок незабезпечення працівником його збереження викрали невідомі в громадському транспорті;
• знищення матеріальних цінностей — трапляється внаслідок безпосереднього впливу на них дії працівника, а також може бути пов’язане з дією стихійних сил, якщо можливість їх руйнівної дії зумовлена виною (умислом чи необережністю працівника). Наприклад, вода і вогонь — стихії, що мають руйнівну силу. Якщо працівник, наприклад, учиняє підпал або навмисно відкриває водопровідні крани й затоплює майно роботодавця — це буде умисне знищення. Якщо ж працівник порушує правила пожежної безпеки, унаслідок чого сталася пожежа і було знищено майно роботодавця, — це вже знищення через недбалість;
• зіпсуттяматеріальних цінностей. Під зіпсуттям матеріальних цінностей розуміється втрата ними своїх споживчих властивостей. Тобто йдеться як про очевидну втрату споживчих властивостей матеріальних цінностей (коли вони взагалі не можуть у подальшому споживатися), так і про зниження цих властивостей. Наприклад, деякі види продуктів харчування (молочні, рибні, м’ясні тощо), медикаменти та ін. після утримання їх тривалий час поза охолоджувальними пристроями або закінчення терміну їх реалізації взагалі не можуть споживатися, а деякі види фруктів, ягід — перестигають. Їх споживати можна, але при цьому споживчі властивості знижуються, а отже, знижується і їх вартість;
• пошкодженняматеріальних цінностей. При пошкодженні матеріальних цінностей сума прямої дійсної шкоди дорівнює сумі, на яку знизилася вартість матеріальних цінностей, або сумі витрат на відновлення відповідної речі;
• шкода, заподіяна продажем товарів за заниженою ціною. Це може статися через помилку в застосуванні прейскурантів, неправильно складену калькуляцію ціни тощо. Але, на нашу думку, не можна притягнути до матеріальної відповідальності працівника, котрий реалізовував продукцію роботодавця, яка швидко псується, за зниженими цінами, якщо такі ціни були продиктовані ринком. Тут дії працівника будуть прирівняні до крайньої необхідності;
• шкода, заподіяна втратою матеріальних цінностей, вартість якої не можна стягнути з постачальника, котрий поставив такі матеріальні цінності з недостачею. Це може статися в разі порушення порядку приймання матеріальних цінностей, неналежного оформлення акта про приймання (недостачу) тощо, коли внаслідок цього втрачається можливість стягнути з постачальника (перевізника) вартість матеріальних цінностей, яких бракує;
• витрати, що сталися через надмірні виплати на користь працівників (основної заробітної плати, премій, сум компенсацій, допомоги по тимчасовій непрацездатності, виплат у порядку покриття шкоди, заподіяної працівникам тощо), за відсутності можливості стягнути ці суми з працівників, які безпідставно їх одержали. До категорії прямої дійсної шкоди належать і безпідставні натуральні виплати (видачі) на користь працівників;
• витрати, спричинені незаконними або необґрунтованими виплатами (переплатами) за господарськими договорами, на користь державного та місцевих бюджетів, спеціальних фондів, коли можливість повернення таких виплат (переплат) з організацій, які їх одержали, утрачена;
• суми неустойки, фінансові санкції, пеня, сплачені на користь контрагентів за господарськими договорами, державного та місцевих бюджетів, фондів соціального страхування тощо;
• виплати на користь інших суб’єктів у порядку покриття шкоди (відповідно до ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, заподіяну їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків). У цьому разі притягнення до матеріальної відповідальності можливе за умови кваліфікації дій працівника як невиконання або неналежне виконання трудових обов’язків;
• не стягнена з боржника дебіторська заборгованість, коли можливість її стягнення втрачена у зв’язку із закінченням строку позовної давності чи з інших причин (наприклад, у зв’язку з повною ліквідацією юридичної особи — боржника);
• не стягнена з боржника шкода (крім тієї частки шкоди, яка належить до категорії неодержаного прибутку), якщо можливість її стягнення втрачена;

Слід зазначити, що не стягнену з боржника неустойку не може бути віднесено до прямої дійсної шкоди, оскільки неустойка — це неодержаний прибуток.

Треба знати!
Пряма шкода означає безпосереднє зменшення активів, відображених у балансі підприємства. Під дійсною шкодою розуміється шкода, реально заподіяна майну та майновим правам, які відображаються в балансі підприємства як його активи, тобто шкода, заподіяна майну станом на теперішній час, а не можливість її заподіяння в майбутньому чи лише загроза заподіяння.

У п. 4 Постанови № 14 зазначено, що неодержані або списані в дохід держави прибутки з підстав, пов’язаних із неналежним виконанням працівником трудових обов’язків (так само, як і інші не одержані роботодавцем прибутки), не належать до прямої дійсної шкоди, а отже, і не підлягають відшкодуванню працівником.
Разом із тим частиною четвертою ст. 130 КЗпП (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13.05.2014 № 1255-VII(Закон № 1255)) передбачено, що відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладено лише на працівників, що є посадовими особами.

Міністерство юстиції України у своєму листі від 22.02.2013 № 1332-0-26-13/11 роз’яснює, що головним критерієм віднесення особи до кола посадових осіб є наявність у неї організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій.

Отже, у нашому випадку начальника відділу збуту, який є посадовою особою, можна притягнути до матеріальної відповідальності за не одержаний підприємством прибуток після оголошення йому догани. Однак така відповідальність може настати, якщо роботодавець відповідно до ст. 138 КЗпП доведе наявність умов, передбачених ст. 130 цього Кодексу, а саме:

• наявність заподіяної матеріальної шкоди у вигляді не одержаного підприємством прибутку, під яким розуміється частина доходу, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства;
• що таку шкоду заподіяно внаслідок винних протиправних дій (бездіяльності) саме цього працівника.

Хоча частиною четвертою ст. 130 КЗпП і передбачено матеріальну відповідальність посадових осіб за не одержаний підприємством прибуток, але конкретного розміру відшкодування такої шкоди законодавством не встановлено.

За загальним правилом відповідно до частини першої ст. 132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Однак змінами, унесеними до цієї норми згідно із Законом № 1255, чомусь передбачено, що це правило не поширюється на працівників, які є посадовими особами. А це, у свою чергу, суперечить п. 2 ст. 133 КЗпП. Разом із тим частиною другою ст. 132 КЗпП передбачено, що матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, визначених законодавством.