Медична помилка: юридичний аспект

Журнал «Управління закладом охорони здоров’я», №8, 2007 рік. Антонов С.В.

З переходом із системи безоплатної охорони здоров’я до ринку платних медичних послуг медичні заклади вже не можуть просто виправдовувати професійні невдачі своїх працівниківлише дією «людського фактору» чи недосконалістю медичної науки. Правовідносини з надання медичних послуг передбачають наділення пацієнта додатковими правами споживчого та договірного характеру. Крім того, діють норми законодавства про цивільно-правову відповідальність за заподіяння шкоди, зокрема моральної.

Більшість постраждалих пацієнтів вважають, що медичний працівник повинен відповідати за свої помилки у будь-якому випадку, оскільки життя та здоров’я — найцінніші блага людини. Справді, ці блага перебувають під захистом не тільки моральних норм, але й норм законодавства, зокрема Конституції, Цивільного та Кримінального кодексів України. Але моральна та правова оцінка дій лікаря не завжди збігаються на практиці. Незважаючи на наявність шкоди здоров’ю, передбачені законом каральні санкції можуть бути застосовані не в усіх випадках. В рамках цієї статті ми спробуємо розібратися як кваліфікується поняття «лікарська помилка», чи більш точно — «медична помилка», у правовому сенсі.  

Сьогодні в Україні проблема лікарських (медичних) помилок є «популярним» предметом досліджень, як лікарів, так і юристів. Незважаючи на досить грунтовні результати розробки цієї проблематики (у літературі можна знайти близько 70 різних визначень термінів «медична помилка» чи «лікарська помилка»), термін «медична помилка» не має відповідного правового закріплення. Дефініцію цього поняття не можна знайти у жодному з нормативних актів чинного законодавства (були лише згадування в одному з проектів Закону України «Про права пацієнтів» та деяких інших законопроектах). Також законодавством однозначно не визначено як кваліфікувати помилкові дії медичних працівників. Тому у правовій  практиці, у випадку встановлення помилковості дій медичного персоналу, фактично вирішуються два питання: про наявність (або відсутність) вини у діях медичного працівника, який припустився помилки, та про можливість юридичної відповідальності за такий недолік медичної діяльності. Причому для правильної правової кваліфікації важливе значення має обгрунтування можливості застосування тої чи іншої правової каральної (компенсаційної) санкції. Саме тут і виникає дискусія: а чи можна взагалі застосовувати правову відповідальність за помилку? Спробуємо проаналізувати два основних на сьогодні погляди: «медичний» та «правовий».

Види медичних помилок та їх правові наслідки

Незважаючи на те, що погляди медиків та юристів майже діаметрально протилежні,  істина знаходиться десь посередні. Ми вважаємо, що як медичну помилку слід розглядати дії або бездіяльність медичного працівника, які призвели до негативних для здоров’я чи життя пацієнта наслідків та які викликані об’єктивними чи суб’єктивними  факторами. Ці дві групи факторів мають можуть бути покладені в основу класифікації медичних помилок.

До помилок, викликаних суб’єктивними факторами, відносяться помилки, яких припускаються медичні працівники, що необгрунтовано відступають від встановлених медичних стандартів, діють необережно, самовпевнено чи допускають необгрунтований ризик при недостатності досвіду чи знань. Такі помилки можливі, наприклад, при неуважному обстеженні, неадекватній оцінці клінічних та лабораторних даних, неврахуванні чи переоцінці результатів консультацій інших спеціалістів, а також при недбалому виконані операцій та інших лікувально-профілактичних заходів, догляді та спостереженні за пацієнтом, загальній незадовільній організації різних етапів медичної допомоги в медичному закладі, зокрема при веденні документації, при порушенні деонтологічних та інших вимог щодо інформування пацієнта про стан його здоров’я.

Як приклад цього типу помилок можна навести такий випадок із судової практики. До однієї з лікарень м. Одеси звернувся пацієнт С. з приводу інфікованої наскрізної колотої рани тканин плеча. При наданні медичної допомоги лікар припустився помилки: не передбачивши можливості розвитку анаеробної інфекції та неякісно провівши первинну хірургічну обробку рани, наклав на неї глухий шов, а пацієнта не залишив у лікарні. Через кілька днів розвиток анаеробної інфекції спричинив ендотоксичний шок у пацієнта. За висновками проведеної судово-медичної експертизи, лікар припустився грубої тактичної помилки. Незважаючи на те, що в загальній медичній практиці можливе накладання глухого первинного шва одразу після первинної обробки рани, у випадку інфікованих наскрізних колотих ран це не допустимо. За таку помилку лікар був притягнутий до відповідальності, оскільки не врахував особливості цього виду ран, тобто допустив необережність.

До помилок, викликаних об’єктивними факторами, відносяться дії (бездіяльність) медичних працівників, що не порушують встановлені законом та підзаконними актами правила, але заподіяли шкоду здоров’ю пацієнта чи його смерть внаслідок:

• недосконалості медичної науки на даному етапі її розвитку,
• несприятливих умов або обставин здійснення медичного втручання,
• об’єктивних труднощів діагностики деяких захворювань,
• атипового розвитку захворювання, індивідуальних аномалій анатомічної будови тіла чи функціонування організму пацієнта,
• алергічних реакцій, які неможливо було передбачити при стандартному медичному втручанні (діагностуванні чи лікуванні)

До речі, згідно зі статистичними даними, помилки при діагностуванні зустрічаються в чотири рази частіше, ніж при інших медичних втручаннях.

Як приклад, можна навести «хрестоматійний» випадок із практики Київського обласного бюро судово-медичної експертизи, коли пацієнтка М. померла при змазуванні ясен анастетиком перед видаленням зуба. Будь-яких хворобливих змін, якими можна було б пояснити цю смерть, при дослідженні трупа пацієнтки не виявлено. При хімічному дослідженні препарату, який протягом того ж дня застосовувався щодо інших пацієнтів, сторонніх домішок не встановлено.

Із вищенаведеного витікає, що суб’єктивними будуть фактори, які пов’язані з особою та діями (бездіяльністю) медичного працівника, а об’єктивними — всі інші, які заважали йому надати належну медичну допомогу. Тобто другий тип медичних помилок не залежить від особи медичного працівника. 

Проаналізувавши причини виникнення та ознаки помилок, викликаних суб’єктивними факторами, можна дійти висновку, що такі помилки містять вину медичного працівника і, відповідно, обумовлять застосування цивільно-правової відповідальності. Причому, єдиною формою вини у цьому разі буде необережність. Наявність умислу автоматично переводить помилку до розряду злочинів. Такі висновки дозволяють припустити, що кваліфікацію поняття «медична помилка» слід проводити в контексті можливості застосування юридичної, а точніше — цивільно-правової відповідальності. До того ж, ми вважаємо, що в подібних випадках замість поняття «помилка» слід застосовувати поняття «неналежна медична послуга».

Нажаль, в Україні досі немає узагальнення судової практики з цієї категорії справ і, навіть, оглядових листів Верховного Суду. В Росії, де таке узагальнення є, Верховним Судом визначено, що медичні помилки можуть виключати застосування цивільно-правової відповідальності. Так Судова колегія з цивільних справ Верховного Суду Російської Федерації в ухвалі по справі громадянина С., який звернувся з позовом про відшкодування шкоди до однієї з лікарень м. Курська, сформулювала, що «лікувальні заклади не можуть нести відповідальність за діагностичні помилки, які обумовлюються складністю захворювання та не залежать від уваги та сумлінності персоналу. Якщо такі помилки є результатом несумлінного ставлення до роботи медичного персоналу, то лікувальний заклад зобов’язаний відшкодувати шкоду, заподіяну здоров’ю хворого з вини його працівників при виконанні ними своїх обов’язків». Тобто, російські суди при правовій оцінці дій (бездіяльності), які розглядаються як помилки медичних працівників, також використовують суб’єктивні та об’єктивні фактори.   

Окремі правознавці, зокрема А. М. Савицька, вважають, що лікарська помилка сама по собі не може служити ні підставою відповідальності, ні обставиною, що її виключає. Помилки можуть бути викликані різними чинниками і в тому числі містити вину. Тільки наявність вини особи, що припустилася лікарської помилки, є підставою для притягнення її до цивільно-правової відповідальності. Як зауважує цей науковець, неможливість передбачення негативних результатів, що перебувають у причинно-наслідковому зв’язку з протиправною поведінкою, у юридичній літературі кваліфікується як випадок (casus minor,надалі— казус). Він і виступає межею відповідальності. З цього випливає, що ступінь помилковості дій медичних працівників буває різним.

Детальніше на сайті http://www.medlawcenter.com.ua/ru/publications/75.html