Механізм ефективного впливу на особистість: психометричний аналіз

Розглядається питання структури механізму ефективного психологічного впливу на особистість.

Опубліковано: Шимко В.А. Механізм ефективного впливу на особистість: психометричний аналіз // Матеріали межригіонального наукового семінару [«Актуальні проблеми становлення особистості професіонала в ризиконебезпечних професіях»], (Київ, 25 березня 2010 р.) / Мін-во оборони України. – К.: НУОУ, 2010. – С. 380-382.

Проблема психологічного впливу на особистість в ризиконебезпечних професіях, не зважаючи, на чисельність відповідних наукових розробок, залишається такою, що потребує постійного вдосконалення. В сучасних науково-психологічних дослідженнях спостерігається тяжіння щодо з’ясування чинників ефективності впливу, пов’язаних із локальними умовами і цілями. Отже, існує брак концептуалізацій, які б абстрагувались від розгляду мультифакторної детермінації впливу на тлі предметно-діяльнісного конкретизму. На наше переконання, саме такий підхід є найбільш підходящим для розробки технологій щодо психологічного супроводження професійної діяльності в особливих умовах.

Тому ми надаємо перевагу визначенню, згідно з яким «вплив – процес і результат зміни індивідом поведінки іншої людини, її установок, намірів, уявлень, оцінок тощо в ході взаємодії з нею» [1, с.70]. Вже із наведеної дефініції випливає, по-перше, важливість питання диференціально-психологічної структури об’єкту впливу. По-друге, критерієм ефективності впливу є «зміна поведінки», що, на нашу думку, необхідно тлумачити перш за все в контексті появи нової діяльності. Отже одним із шляхів вивчення структури механізму впливу на особистість є аналіз її індивідуальних відмінностей у співвіднесенні із характеристиками діяльності, яка виникає внаслідок цього впливу.

Таке вивчення диференціально-психологічних чинників впливу здійснено на емпіричній базі дисертаційного дослідження Данчука М.Д., проведеного під нашим науковим керівництвом [2]. В зазначеній роботі досліджувався корупційний делікт правоохоронців, а саме його детермінація на соціально-психологічному та індивідуально-психологічному рівнях. При цьому дослідницька увага була зосереджена на структурних закономірностях внутрішньоособистісних «готовностей» корупціонерів та узагальненні зовнішніх соціально-психологічних умов, за яких відбувався делікт. Безпосередньо механізми впливу не вивчались з огляду на предмет і мету дослідження.

Ми виходимо з того, що корупційний делікт є «новою діяльністю», яка виникає внаслідок здійснення відповідного впливу. При цьому у нашому розпорядженні є психометричні дані щодо досліджуваних суб’єктів та класифікація типів корупційних діянь (діяльностей) за їх змістовними характеристиками. Математико-статистична обробка результатів психодіагностичного тестування (16-факторний тест Кеттелла, методика багатостороннього дослідження особистості та опитувальник Леонгарда-Шмішека) в експериментальній групі дала підстави для виокремлення диференціально-психологічних чинників, середні значення яких у верхніх та нижніх зонах психодіагностичних профілів були не випадковими. Для зясування цього використовувався біноміальний критерій.

Статистична гіпотеза першого порядку (Н1) знайшла підтвердження для: факторів «А», «B», «C», «H», «Q3», «Q4» - тесту Кеттеллу; нульової шкали – МБДО та гіпертимної, демонстративної і дистимної акцентуацій, вимірюваних опитувальником Леонгарда-Шмішека.

Виокремлення невипадкових пікових значень лягло в основу нашого припущення щодо «психограми впливу». Звичайно термін «психограма», запропонований німецьким психологом В.Штерном, використовується у професіографічних дослідженнях та означає узагальнений психологічний портрет особистості в контексті конкретної професійної діяльності. Фактично психограма це – перелік особистісних рис (із зазначенням ступеню їх виразності), які є значущими для того або іншого фаху. Ми ж під «психограмою впливу» розуміємо комплекс інструментально зафіксованих особистісних рис, які зумовлюють особистісну готовність об’єкта до того або іншого впливу. Отже «психограма впливу» розглядається нами в якості чинника, що зумовлює, умовно кажучи, диференціально-психологічну стратегію впливу.

Зауважимо, що наведені вище диференціально-психологічні особливості корупціонерів, зрозуміло, не є універсальними чинниками, що зумовлюють вплив і лише відповідно характеризують досліджуваних респондентів в сенсі їх внутрішньо особистісних готовностей до корупційного впливу. Тобто «психограма впливу» є змінною характеристикою, отже й зумовлювані нею стратегії впливу будуть різними. З іншого боку, подальша розробка самої ідеї «психограми впливу», по-перше, потребує уніфікації та впорядкування її структурно-змістовних складових. По-друге, відкриває перспективу та зумовлює необхідність розробки психометричної моделі впливу, яка б передбачала інструментальні засоби фіксації «психограми впливу», тобто структурний конструкт особистості з описанням диференціальних складових «психограми впливу» та інтерпретативні схеми (алгоритми), які дозволяють розробляти на підставі варіабельних значень «психограми впливу» такі його стратегії, які б забезпечували ефективний результат – появу нової діяльності.

З метою з’ясування і конкретизації структурно-змістовних характеристик «психограми впливу» ми продовжили математико-статистичний аналіз емпіричних даних дослідження. Зокрема, виявили статистично значущі кореляційні зв’язки між індивідуальними особливостями досліджуваних та типами корупційного делікту відповідно до змістовних характеристик відповідних діяльностей – хабарництво, корупційний лобізм, сприяння розкраданню, організаційна участь у злочинному бізнесі тощо [3]. Іншими словами, ми проаналізували індивідуальні відмінності респондентів та співвіднесли їх із характеристиками відповідних типів корупційного делікту.

В результаті зазначеного ми дійшли висновку, що диференціально-психологічна готовність до впливу полягає у внутрішньо особистісних напруженнях, що виникають в результаті фрустрації сталих індивідуально-психологічних особливостей об’єкта впливу. При цьому механізм ефективного впливу складається з: 1) нейтралізації дії механізмів психологічного захисту, що активовані внаслідок вказаних фрустрацій (піки верхньої діагностичної зони у профілях особистісних психодіагностичних методиках) з метою встановлення психологічного контакту; 2) стимуляції фрустрованих диференціально-психологічних чинників (піки нижньої діагностичної зони у зазначених профілях) для формування мотивації нової діяльності.

Література

1. Словарь практического психолога / Сост. С.Ю.Головин. – Минск: Харвест, 1998. – 800 с.

2. Данчук М.Д. Психологічні особливості виникнення і подолання корупційного делікту правоохоронців: дис... канд. психол. наук: 19.00.09 / Національна академія Державної прикордонної служби України ім. Богдана Хмельницького. — Хмельницький, 2007. — 446с.

3. Данчук М. Д., Шимко В. А. Індивідуально-психологічні риси правоохоронців-корупціонерів // Науковий вісник. Львівський держ. ун-т внутр. справ. — Львів, 2008. — Вип. 1.

С. 153-165.