Автомеханік: вимоги роботодавців

Якщо для автомеханіка, який займається лагодження вітчизняної машини, важливі кмітливість, спритність, хитрість, а часом навіть сміливість у прийнятті рішень, то від ремонтника іномарок очікують знання і строгого дотримання високотехнологічних процесів.

Тому серед вимог до кандидатів на цю вакансію в компанії-дилери іноземного автовиробника можна зустріти наступне: відсутність досвіду роботи в автосервісі по ремонту машин, випущених в нашій країні. Багато хто вважає, що людина, що звикла чинити вітчизняні авто по вітчизняним стандартам c радянським підходом до виконання своїх обов'язків і тим більше без вищої освіти, не зможе перейти на якісно інший рівень ремонту.

Роботодавці посилюють вимоги до автомеханіка, автомалярів, жестянщіков та інших ще й тому, що зросла ступінь підготовленості самих директорів автосервісів. Зараз вже ніхто не дивується, коли керуючими Автотехцентрами або їх заступниками стають кандидати технічних наук. Відповідно вони встановлюють високу планку початкової підготовки всіх співробітників очолюваних ними підприємств, починаючи з автомеханіка.

Майстер на всі руки

Сучасні автосервіси потребують, як правило, фахівців широкого профілю: якщо механіки, то з досвідом ремонту не тільки двигуна і ходової частини, але і різних систем автомобіля, електрообладнання; якщо маляри та колористи, то з досвідом роботи не з однією, а декількома системами фарбування.

Починаючий автомеханік-універсал без досвіду роботи повинен знати: основні закони фізики; пристрій двигунів внутрішнього згорання, їх відмінності та особливості роботи, поняття, з ними пов'язані; умови функціонування трансмісії; роботу механічної коробки передач, її відмінності від автоматичної; типи систем запалювання, для чого необхідні окремі їх деталі; компоненти паливних систем, ніж вони регулюються; переваги системи ABS, для чого і як працює реле і тому подібне з електроустаткування. Потрібно розбиратися хоча б в принципах функціонування різного додаткового обладнання: автосигналізації, кондиціонерів та іншого. З досвіду підбору персоналу в великі автосервіси з ім'ям відомо, що середньої спеціальної освіти для відповіді на ці, здавалося б, елементарні для автомеханіка питання недостатньо. Швидше за все, не відповіли кандидати справно працюють, але виконують стандартні нескладні завдання і навряд чи заново навчаються. На додаток до перерахованих одне з обов'язкових вимог до автомеханіка-універсала в офіційному дилерському центрі - вміння користуватися комп'ютером та освоювати спеціальні програми, та ще й на іноземній мові.

Вища освіта дає не тільки знання пристрою і технічних особливостей функціонування. Дана система передбачає навичку навчання. Саме тому диплом про вищу освіту служить роботодавцю, як правило (не можна забувати, що в будь-якому правилі є винятки), гарантією того, що співробітник в порівняно короткий термін освоїть специфіку роботи на його підприємстві і пристосується до постійних змін. Ось чому освіта успішного автомеханіка може бути не тільки вузькоспеціальною — автомобільною, але й більш широкою — технічною.

Крім того, кілька років навчання теоретичним основам різних технічних і гуманітарних наук, періодичні випробування тренують студента, зокрема його вміння правильно говорити, передбачають наявність досить багатого словникового запасу, а також більш розвинену та технічно грамотну мову, ніж у автомеханіка із середньою освітою. А це вже важливо для кар'єрного росту.

Пішак, що крокує в дамки

Тенденція на автомобільному ринку праці сьогодні така, що роботодавці все частіше намагаються готувати керівний склад для свого підприємства в середовищі задіяного на ньому персоналу: автомеханіків, автомалярів і так далі. Зрозуміло, що у ремонтників, які мають вищу освіту, шансів стати майстром-приймальником або майстром кузовного, слюсарного цехів набагато більше.

Побудова нових автосервісів і прагнення нинішніх корифеїв автомобільного бізнесу повернутися обличчям до клієнта на увазі відкритість процесу ремонту імпортних автомобілів. У сучасних Автотехцентр прийнято надавати споживачу послуг можливість побачити, на якому обладнанні, в яких умовах, а головне, хто і як ремонтує його машину. Природно, що в такій ситуації важливий і зовнішній вигляд автомеханіка. Роботодавець зацікавлений, щоб його співробітник мав цілком презентабельний вигляд. Тим більше це відноситься до так званого особі автосервісу - майстру-приймальники прийшов на своє місце, як правило, з ремзони.

Творці кольору

Говорячи про техперсонал автосервісу, окремо потрібно розповісти про колористів. До роботи з кольором пред'являють трохи інші вимоги, що роблять цю професію унікальною: з одного боку, це наявність технічного інженерної освіти, схильність до точних наук, оскільки доводиться мати справу з високотехнологічним процесом, що більше притаманне чоловічому сладующую характеру і розуму; з іншого — художній стиль мислення, тонка чутливість до різних відтінків кольору, художню освіту, які притаманні жінкам. Ось чому на дану вакансію нерідко претендують представниці слабкої статі. Роздвоєння професійних вимог відбивається навіть на психології фахівців — це часто внутрішньо суперечливі люди, з чим нерідко доводиться миритися керівникам автосервісів, так як професія колористи зараз дуже затребувана на ринку праці.

Що стосується автомеханіка, то найчастіше його готові брати на перші три-шість місяців роботи в якості учня, очікуючи від нього швидких результатів на нескладних завдання, а пізніше — на більш кваліфікованих. Якщо помилився, наставник виправить. З колористів все складніше: його промах чимало коштує (перефарбує заново зіпсований їм автомобіль — дуже дороге задоволення, та й даремно витрачені фарби не дешеві). Ось чому основна вимога до цього фахівця — досвід роботи.

При працевлаштуванні колориста зазвичай запитують, які курси за фахом він закінчив, які ремонтні системи знає (Sikkens, DuPont, Standox, Glasurit), здатний чи освоїти альтернативні. Немало важливим є запитання, скільки часу кандидат витрачає на підбір фарби для одного автомобіля і скільки підбором здійснює за робочий день.

Вирушаємо на пошуки

Оскільки головна проблема випускників внз — знайти роботу (адже без стажу зараз дуже важко влаштуватися на гідне місце), менеджери з підбору персоналу рекомендують їм затягнути пояси і приготуватися хоча б протягом півроку попрацювати учнями автомеханіка. Треба зауважити, що цю професію вибирають, як правило, молоді люди, які вже мають навички лагодження вітчизняних автомобілів (свого, родительского або сусідського). Але краще все ж таки випускникам з автомобільним освітою в пошуках роботи звертатися в автосервіси з ремонту іномарок, так як саме цей досвід особливо цінний у провідних Автотехцентрах.

Не треба боятися, що перші півроку зарплата буде невеликою. Ваше терпіння з часом, безсумнівно, окупиться. Вважайте це практикою або продовженням навчання зі стипендією. До речі, багато інженерів-механіків починають працювати у великих автосервісах ще студентами на стажуванні, після проходження якої їм надають постійне місце, що є великим плюсом для всієї подальшої трудової біографії. При отриманні такого спеціаліста на роботу будь-який роботодавець оцінить це як ознаку працьовитості та професіоналізму.

Автомеханіки з вищою освітою мають набагато більше шансів на розвиток кар'єри, який, як правило, полягає в призначенні на посаду майстра цеху. Якщо вас цікавить професійний ріст, то ваше майбутнє місце — майстер-приймальник. Майстри слюсарного або кузовного цеху рідко погоджуються змінити свою посаду, оскільки вони насамперед керівники, у підпорядкуванні яких можуть знаходитися від одного до декількох бригад механіків, арматурщиків або автомалярів.