Хірург: без права на помилку

Професія хірурга — одна з найекстремальніших у медицині. Хірургію вибирають свідомо, за покликом серця.

Працювати хірургом не кожному під силу. Студенти починають це розуміти, коли побувають на кількох операціях. Недаремно, багато хто з тих, хто на першому курсі мріяв стати хірургом, до четвертого кардинально змінює свою думку й вибирає спокійніші медичні спеціальності. З курсу чисельністю близько 35 осіб лише один-два студенти вступають до ординатури з хірургії.

Водночас хірурги потрібні завжди — без них неможливо уявити лікарню чи поліклініку. Вони вправляють вивихи, «чинять» переломи, видаляють пухлини, вирізають апендицити та проводять безліч інших операцій залежно від своєї спеціалізації. Результат їхньої праці реально відчутний і всім зрозумілий.

Щоправда, зарплати хірургів зазвичай невеликі: більшість фахівців працюють у державних лікарнях на бюджетних ставках.

У комерційних медичних центрах пропонують високі гонорари, але тут переважно потрібні майстри пластичної хірургії.

Сім-вісім років в університеті

Спеціальність «Лікувальна справа» у медичних вишах традиційно славиться своєю «неприступністю»: конкурс 4–5 осіб на місце. Непоодинокі випадки, коли студентами-медиками стають із другої, третьої спроби. Вступити з першого разу — великий успіх.

Спеціальності «Хірург» у вишах не існує, натомість є «Лікувальна справа». З першого до третього курсу студентам викладають загальні медичні дисципліни (і хірургію в тому числі), з четвертого курсу починаються спеціальні предмети.

При кожному медичному виші існує кілька гуртків «за інтересами»: якщо студент вирішив присвятити себе хірургії, він із третього курсу ходить до наукового хірургічного гуртка. Саме там майбутні фахівці набувають дорогоцінного досвіду — чергують у лікарнях, перебувають на операціях, а іноді (якщо керівник довірить) оперують самі. У гуртках обговорюють нагальні проблеми хірургії, вивчають нові медичні методи та технології.

Але випуск з вишу — не фінальний етап. Якщо випускник, як і раніше, впевнений у тому, що хірургія — його покликання, він має здобути післядипломну освіту.

До шести років навчання у виші додається ще два роки навчання в ординатурі (або один в інтернатурі). До ординатури вступають випускники з червоним дипломом чи відмінники, інтернатура — для менш успішних у навчанні студентів. Щоправда, в ординатуру сьогодні може вступити й трієчник, але тільки на контракт, питання в тому, кому потім буде потрібен такий фахівець і чи легко знайде роботу.

Від теорії до практики

Будь-яка операція — справа цілої команди: хірурга, двох його помічників, операційної сестри, анестезіолога. Іноді вона триває кілька годин. Наступного дня хірург зобов'язаний приїхати до хворого — оглянути, перев'язати, узгодити з черговим лікарем подальше лікування пацієнта. Тому якщо офіційно у хірурга п'ятиденний робочий тиждень (не рахуючи чергувань), то насправді нерідкі позапланові виходи на роботу і в суботу, і в неділю.

Вчитися на спеціальності «Лікувальна справа» складно: викладачі запитують суворо, поблажок не роблять — від ваших знань та вмінь залежать людські життя. І предмети доведеться вивчати не найпростіші. Три кити спеціальності «Лікувальна справа» — терапія, хірургія, акушерство та гінекологія. На ці дисципліни відводиться найбільше академічних годин. Вивчення інших, не менш значущих дисциплін: анатомії, фізіології, патології, фармакології тощо, також забере левову частку вашого навчального часу.

Обсяг інформації колосальний та студенту-медику потрібно чітко розподіляти свій час, щоб вчасно все вивчити. Буває, що й непогані студенти заганяють себе у безвихідь. Варто один раз не підготуватися — отримаєш незадовільну оцінку. Щоб її виправити, потрібен час, а борги мають особливість наростати як снігова куля.

Окрім університетських аудиторій, підручників та зошитів студентів чекає робота в лікарняних палатах, доведеться навчитися користуватися шприцами та іншими медичними інструментами. Який ви лікар, якщо знаєте про операції тільки з чуток? Тут потрібно не лише дивитися, а й брати участь.

За час навчання студенти-медики проходять кілька практик:

• санітарна — другокурсники працюють санітарами в лікарнях та поліклініках;
• сестринська — на третьому курсі студенти доглядають хворих, надають першу медичну допомогу, присутні на операціях;
• лікарська — після четвертого курсу учні практикуються в медичній галузі, яку обрали: пишуть історію хвороби, ставлять діагнози тощо.

Кажуть, що людина, що непритомніє при вигляді крові, не зможе працювати хірургом. Насправді холоднокровність — справа звички. Будь-якому, навіть найдосвідченішому лікареві, у студентські роки ставало погано на перших операціях.

Практику студенти проходять, як правило, у міських лікарнях, з якими у ЗВО підписано договір, або просто у відділеннях клінік, де є відповідні медичні кафедри. У будь-якій клініці знайдеться робота для практикантів — молодшого медичного персоналу завжди не вистачає.

Перша операція хірурга-початківця проходить під керівництвом досвідчених лікарів. У когось уже на третьому курсі, у когось — під час навчання в ординатурі. Усе залежить від хірурга, під керівництвом якого ви будете працювати, від того, коли він довірить вам самому взяти скальпель у руки.

Смерть на операційному столі — найважче випробування для хірурга. Але це частина роботи. Професіонал має переступити й через цю трагедію. Адже наступному пацієнту потрібен сильний, впевнений лікар.

Як будувати кар'єру

Можна піти працювати хірургом у звичайну поліклініку, але тут лише оглядають хворого, а в разі серйозних проблем направляють у стаціонар (лікарню).

У стаціонарі працюють ті, хто справді прагне стати оперуючим хірургом. Оперувати тут доведеться часто й можна швидко набути необхідного досвіду. Відповідно зростатиме й кваліфікація: хірург загального профілю, хірург-фахівець другої, першої та, нарешті, вищої категорії. Паралельно можна будувати адміністративну кар'єру (хірург-ординатор, старший ординатор, завідувач хірургічного відділення) та займатися наукою (помічник, доцент, професор).

Спеціалізацій у хірургії багато:

• загальна хірургія (операції на органах черевної порожнини);
• серцево-судинна (операції на серці та судинах);
• торакальна хірургія (операції органів грудної клітки);
• нейрохірургія (операції на головному мозку, хребті);
• онкохірургія (видалення злоякісних пухлин);
• абдомінальна хірургія (операції органів живота).

Хірурги визначаються зі спеціалізацією під час навчання в ординатурі. Неможливо стати фахівцем у якійсь вузькій галузі хірургії, не маючи диплома про повну вищу медичну освіту.